Ідея “громадівського соціалізму” в українській соціально-філософській думці ХІХ ст.

Степан Возняк


1711

У статті розкривається сутність громадівства як політичної ідеології заперечення держави та зміни її самоврядними колективами – громадами. Висвітлюються джерела українського громадівства, намагання українських мислителів М.Драгоманова, І.Франка, М.Павлика та інших узгодити ідею громадівства із соціалістичною ідеєю, перенести принципи соціалізму на український ґрунт.

Громадівство – політична ідеологія заперечення держави й заміни її самоврядними колективами (громадами) людей на засадах самовиявлення, рівності, колективної власності й федеративного союзу громад. Її формування відбулося під впливом теоретиків анархізму П.Прудона й М.Бакуніна. Проте в Україні громадівство мало ще й власний ґрунт, яким є ментальні особливості українського народу, його національний характер. М.Костомаров, один із діячів Кирило-Мефодіївського товариства, який здійснив одну з найфундаментальніших спроб дати “модель” українського народного характеру, відзначив в українців такі ментальні риси, як “особиста воля”, “добровільне товариство людей”, “громада” [1, с.320–321]. Українські дослідники ХХ ст. В.Янів, О.Кульчицький, Б.Цимбалістий, С.Ярмусь, В.Храмова та інші вказують на історично зумовлену тягу українців до “малого гурту”, їх добровільного союзу [2, с.31]. Крім цього особливістю українського громадівства є його тісне переплетення із соціалістичною ідеєю.

Виразники громадівства М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик та інші зазнали помітного впливу соціалістичної ідеології, в якій, як відзначає один із дослідників українського національно-визвольного руху І.Витанович, “надіялися найти здійснення своїх ідеалів – демократії, свободи, соціальної рівності, однозгідної розв’язки соціального і національного питання” [3, с.11]. Їхня орієнтація на соціалістичну ідею в цілому відповідала загальним принципам громадівства. Громадівство ґрунтувалося на визнанні верховенства людини та її свободи, рівності, добровільної спілки людей, спільної праці й спільної власності. “… Від того основного принципу громадської власності, – підкреслював І.Франко, – робітники й зовуть себе громадівцями (соціалістами)” [4, с.137]. Щодо соціалістичної ідеї, то вона, за І.Франком, “прагне до загальної свободи всіх людей, до їх рівності… до найтіснішого збратання (федерації) людей з людьми і народів з народами як вільних з вільними і рівних з рівними” [5, с.50]. Такий збіг базових цінностей громадівства і соціалістичної ідеї до певної міри не міг не позначитись на прихильному ставленні окремих українських діячів до соціалізму. На нашу думку, М.Драгоманов, С.Подолинський, І.Франко, М.Павлик та інші на рубежі 70–80-х років ХІХ ст. намагалися перенести соціалістичну ідею на український ґрунт, сполучивши її з ідеєю громадівства, наслідком чого з’явилася ідея “громадівського соціалізму” як альтернатива марксистського “державного соціалізму”.

Пальма першості в обґрунтуванні ідеї “громадівського соціалізму” належить М.Драгоманову. Знаходячись під впливом прудонізму, він у державному централізмі вбачав зло, причину насильства над особистістю. У “Передньому слові” до альманаху “Громада” (1878), який спільно видавали в Женеві М.Драгоманов, С.Подолинський та М.Павлик, було сказано: “… От дійти до того, щоби спілки людські, великі й малі складались з …вільних людей, котрі по волі посходились до спільної праці й помочі в вільні товариства – то єсть та ціль, до котрої добиваються люди… Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей й товариств” [1, с.374]. Заперечуючи будь-яку державу як знаряддя насильства, а отже, несвободи, М.Драгоманов уважав, що справді вільними можуть бути маленькі об’єднання (маленькі держави) – громади, товариства. Громада як самостійна соціальна одиниця найкраще може знати потреби й здібності кожного свого члена. Суспільство становитиме добровільну асоціацію (федерацію) вільних самоврядних громад. “Громадівський соціалізм”, таким чином, “випливає, з одного боку, з визнання індивіда (атома всіх соціумів, вихідної “цеглини” будь-якого суспільства) фундаментом соціального і міжнародного порядку. З іншого боку, цей фундамент становить об’єднання індивідів – громади – своєрідні соціальні молекули, що в сукупності своїй утворюють макротіло людства” [6, с.265].

Ідею “громадівського соціалізму” М.Драгоманова найповніше розвинув І.Франко. Він, як і М.Драгоманов, уявляв майбутнє суспільство, що існуватиме на засадах громадівства і федералізму. У праці “Мислі о еволюції в історії людськості” (1881) він викладає “головні основи наукової теорії громадівства”. Головним принципом цієї “теорії” є “спільність уживання капіталу”, тобто спільність праці й того, що нею витворено. Однак не треба думати, зауважує він, що на спільній праці “громадівство вже й кінчається. …Принцип спільності, а властиво економічної рівності, мусить проникнути собою всі родинні, громадські, державні і просвітні відносини” [4, с.137]. Родина буде основана не на інтересі, а на особистій любові й прихильності, виховання дітей в основному візьме на себе громада.

В уявленні І.Франка громада становитиме запоруку вільного розвитку особистості, її духовного прогресу, розвитку всіх здібностей і нахилів. “Життя громадське, основане на економічній рівності всіх громадян, чоловіків і жінок, на тісній дружності і спільності праці, розвинеться далеко краще, ніж може розвиватися тепер. Громада буде старатися розвивати свого члена після його вроджених здібностей, і в міру його розвитку і сил використати його для добра громадського, зглядно для його ж власного добра”. Громада забезпечить кожному “неограничену свободу слова, способу життя, сусідування і переходу з громади до громади”. Однак свобода – не сваволя. “Загал”, тобто громадська влада, – виборні, “пильнувати буде тільки тих условин, котрі конечні для вдержання людського життя і розвитку, т. є. праці і справедливості”. Він також “обійме… заряд громадської праці і розсуджування можливих спорів між громадянами, а також в разі потреби оборону перед постороннім ворогом” [4, с.137]. Тут же І. Франко спростовує закиди громадівцям їхніми противниками про те, що майбутній лад робить людину “бездушним знаряддям, невольником громади”. Вони забувають, що “громада – ті ж одиниці, котрі потребують згоди не в своїх одиничних, а в спільних, громадських ділах”. Крім цього, люди сходяться в громаду працювати, “маючи свободу робити або й не робити. … Хто не працює враз з громадою, той не член громади” [4, с.138].

Взаємовідносини в громаді між її членами і громад з громадами ґрунтуються на принципах вільної спілки – федерації, а остання – на самоуправлінні. “Кожда громада в краю, так як кожда особа в громаді, є свобідною одиницею, порядкується у себе дома зовсім по-своєму і ніхто не має права накидати їй згори які-небудь правила. Тому-то кожда громада має право входити в зв’язки і дружбу з другими громадами, з котрими, як і коли хоче, може лучитися чи то для більших спільних праць, чи для обміни витворів, чи для цілей просвітніх і т. д. Се й є правдиве братерство (федерація), і тільки воно може запевнити лад і добру злагоду між громадами”. Розвиваючи цю думку, І.Франко пише: “Як поєдинці громади, так і більші зв’язки громад мають неограничену свободу робити і порядкуватись у себе по-своєму. Ніхто і ніяк не може ставити їм границь ані ніяких уставів, ніхто не може силувати яку-небудь громаду належати до того, а не до сього зв’язку” [4, с.138].

Заперечуючи необхідність у майбутньому держави, І.Франко, подібно як і М.Драгоманов, виходив із засади самоуправління громад та їх об’єднань. Цю засаду він визначає в статті “Чого хоче Галицька робітницька громада?” “Щоби кожна громада в своїх громадських ділах мала повну самоуправу, могла б, з ким її воля, входити в зв’язки та спілки” [7, с.161]. Це означає, пише І.Франко, щоб у господарських та інших справах “ніхто не мав права давати громадам які-небудь накази, накидати їм старшину абощо”, щоб громади управляли своїм господарством, “як самі схочуть, ділити його межи своїх громадян, як їм випаде ліпше” [7, с.160]. Не можна не бачити тут елементів анархізму.

Які конкретні справи, що належать державі та панівним класам, мають бути передані громадам та вільним спілкам? І.Франко визначає так: “загранична торгівля і взагалі всяка обміна виробів різних місць і країв”; “суд в спорах межи людьми робити не які-небудь навмисно на те поставлені судії, але самі громадяни”; “оборона краю”; “щоби добром громадським заряджували виборні від громад”; “щоби громада сама по своїй волі назначувала, чи і яку часть свого добра хоче віддавати в спільні зв’язкові каси на великі спільні діла, чи то господарські, промислові, чи й освітні” [7, с.161–162].

Незважаючи на те, що погляди І.Франка на громаду як форму соціального ладу зазнали безумовного впливу М.Драгоманова, його громадівство і федералізм не тотожні з драгоманівськими. Пізніше в статті “Суспільно-політичні погляди М.Драгоманова” (1906) він відзначить обмеженість і спрощеність розуміння мислителем соціалізму та його соціальної основи – громади. “… Вихідною точкою його соціалізму, так само як і старшого французького, так званого утопійного соціалізму, був вид хлопської нужди та кривди і гаряче співчуття з тою кривдою та бажання винайти такий суспільний порядок, у якім би та кривда була зведена до мінімум” [8, с.426]. Тому, пише далі І.Франко, “вчений історик розминувся зі своєю наукою і замість наукового викладу дав нам наївні міркування мужика, що не бачив світу і не потрафить піднятися думкою до зрозуміння вищої суспільної організації понад свою громаду або свій повіт і однаковою підвалиною суспільного зв’язку бачить свою особисту користь і приємність” [8, с.437]. Водночас відзначимо, що в даній статті І.Франко досить іронічно ставиться до концепції громадівства взагалі, а не лише Драгоманова. Однак зауважимо, що ця критика громадівства Драгоманова належить до початку 1900-х років, а в 1870–1980-х рр. Франко розглядав громаду як основу соціалістичного співжиття.

Громадівство І.Франка, на відміну від драгоманівського, мало ширшу соціальну базу. У його баченні громада являла собою “робочих людей”, тобто трудящих міста і села. Як зауважує А.Пашук, у цьому відношенні Франко був уже більше під впливом С.Подолинського, який також говорив про “громадівство”, “громадівський лад”, але соціальною силою яких є робітничий клас і трудове селянство” [9, с.100].

У взаємозв’язки громад та їх об’єднань, а також в їх демократичний статус І.Франко включав національні відносини. “Розуміється само собою, – писав він у праці “Мислі о еволюції в історії людськості”, – що коли такі зв’язки повторяться поперед усього з відрубних народностей, то й їм оставлене буде повне право самостійно управлятись, розвиватись і жити без ніякого верховенства одної народності над другою, більшої над меншою”, національні спільності володітимуть тими ж правами, що й громади. “… Поєдинчі великі народностні чи крайові зв’язки можуть по власній уподобі і потребі лучитися з собою, залагоджувати можливі міжнародні спори, вести через виборних діла міжнародної обміни і т. д.” [4, с.138]. Тобто І.Франко не обмежував федерацію єдністю громад, але й поширював її на єдність народів. “Народи культурні, – писав він у листі до О.Рошкевич 20 вересня 1878 року, – вступають з собою у вічну федерацію, а всякі можливі їх звади залагоджує межинародний виборний суд” [10, с.113].

Те, що нації є видом асоціації людей, уважав і М.Драгоманов. “Людство, – стверджував він, – є лише сукупність націй” [6, с.265]. Однак якщо громади існують за принципом “своя воля кожному”, то історик фактично відмовляв цю волю націям, зокрема українській, коли писав, що не бачить “сили, ґрунту для політики державного відриву (сепаратизму) України від Росії” [6, с.266]. Пізніше, характеризуючи суспільно-політичні погляди Драгоманова, І.Франко відзначить обмеженість його федералізму: “Чим, властиво, був федералізм Драгоманова при ігноруванні основної його підстави – автономії національностей, найбільших і одиноких соціальних організмів, які можуть входити в федеральні союзи одні з одними, се також не легко уявити собі. Союз громади з громадою чи товариства з товариством – се ж занадто елементарна і круха підстава для того, щоб виключно на них будувати цілу систему федералістичного устрою” [8, с.437]. Не відводячи нації місця в структурі федерального устрою, Драгоманов фактично ігнорував її роль як різновиду громади. Франко пояснює це тим, що “в його духовнім арсеналі не було поняття нації як чогось органічного, історично конечного, нерозривного і вищого над усяку територіальну організацію” [8, с.438]. Отже, громадівський федералізм І.Франка був значно ширшим від драгоманівського. Принципи життя громад (вільний розвиток, самоуправління), відносин між ними (рівноправність) він переносив на нації і міжнаціональні відносини.

На таких же позиціях, як і Франко, щодо місця нації в структурі громадівського ладу стояв його соратник й однодумець М.Павлик. У федерації людей і товариств він бачив вільний зв’язок “більших моральних людських одиниць – народностей” [11, с.16]. Якщо М.Драгоманов недооцінював роль національного чинника, то Павлик надавав йому значення підвалини громадівського руху. На суді в м. Коломия 2.01.1886 року він заявив: “…Практично стоялисьмо і стоїмо на ґрунті української народності” [11, с.17].

М.Павлик поглибив погляди М.Драгоманова та І.Франка на громадівський лад, його функції. Головним принципом життя громад є волевиявлення в усіх сферах життя – економічній, соціально-політичній, культурно-освітній. “Кожна хліборобська або ремісницька громада (то є всі чоловіки, парубки, жінки і дівчата), – писав він у статті “Друкований лист до всіх русинів в Галичині” (1880), – має право по-своєму впорядковувати свої справи… Цілий край повинен складатися з самих таких громад, що тілько добровільно пристають одна з одною до спілки в своїх справах. Управляють краєм вибрані від громади “посланці або урядники”. Причім члени громади “можуть їх (тобто посланців та урядників. – С.В.) скинути в кожній хвилі”. Члени громади мають право не тільки обирати, але й бути обраними до органів самоврядування. “… Кожна людина в громаді може бути вибрана послом або урядником” [12, с.335].

Однією з головних ознак волевиявлення в житті громад є свобода і рівність. Насамперед, це свобода бути господарем засобів виробництва: “Народ ухвалює: вся земля – мужикам, всі фабрики і міста – робітникам” [12, с.334]. Далі – свобода вибору сфери діяльності: “Кожна людина в громаді може братися до такого ремесла, якого схоче, перемінити його, коли сама схоче” [12, с.329]. І, нарешті, свобода в галузі освіти й навчання має залежати не від урядових інституцій, а “тілько від сумління й розуму самих професорів, котрі повинні в’язатися в цілім краю у вільні спілки (федерації), що мали би збиратися для наради над тим, аби укладати ліпші книжки, придумувати ліпший спосіб до науки та радити тілько, а не розказувати вчити в школах сяк або так” [12, с.329]. Щодо рівності, то вона, за М.Павликом, має охоплювати всі сфери життя і діяльності – сім’ю, економічні та політичні стосунки: “… Загалом кожна людина мусить мати рівне право в родині, громаді і краю” [12, с.335]. Причім рівноправність стосується людей, незалежно від національної, конфесійної чи станової належності: “Кожна людина кожної віри, народу і стану має право робити на грунті або фабриці в тій громаді, в котрій захоче і яка її прийме” [12, с.334].

У поглядах на громадівський лад М.Павлика, як зазначає В.Костюк, “знаходимо багато того, що сьогодні називаємо громадянським суспільством, до побудови якого прагне Україна” [13, с.126]. Ці слова цілковито можуть бути віднесені до М.Драгоманова, І.Франка та інших прихильників громадівства. І вони можуть слугувати сучасним державотворцям у пошуках розбудови української політичної системи.

1. Історія філософії України : хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин, А. К. Бичко [та ін.]. – К. : Либідь, 1993. – 560 с.
2. Українська душа. – К. : Фенікс, 1992. – 128 с.
3. Витанович І. Соціально-економічні ідеї у змаганнях галицьких українців на переломі ХІХ–ХХ ст. /
І. Витанович. – Мюнхен, 1970. – 246 с.
4. Франко І. Мислі о еволюції в історії людськості / І. Франко // Зібрання творів : в 50 т. / І. Франко. – К. :
Наук. думка, 1986. – Т. 45. – С. 76–135.
5. Франко І. (Що таке соціалізм?) // Там само. – С. 44–55.
6. Горський В. С. Історія української філософії / В. С. Горський, К. В. Кислюк. – К. : Либідь, 2004. – 486 с.
Степан Возняк. Ідея “громадівського соціалізму” в українській соціально-філософській думці …
7. Франко І. Чого хоче Галицька робітницька громада? / І. Франко // Зібрання творів : в 50 т. / І. Франко. –
К. : Наук. думка, 1986. – Т. 45. – С. 151–164.
8. Франко І. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова // Там само. – С. 423–438.
9. Пашук А. Деякі питання соціалізму в публіцистиці І. Франка 70–80-х років ХІХ ст. / А. Пашук // Іван
Франко. Статті і матеріали. – Л. : Вид-во Львів. ун-ту, 1960. – № 7. – С. 95–112.
10. Франко І. До О. М. Рошкевич (Львів, 20 вересня 1878 р.) / І. Франко // Зібрання творів : в 50 т. /
І. Франко. – К. : Наук. думка, 1986. – Т. 48. – С. 108–119.
11. Павлик М. Оборона М. Павлика перед окружним Коломийським судом 2 січня 1886 р. / М. Павлик // Пе-
реписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. – Чернівці, 1912. – Т. 5. – С. 7–18.
12. Павлик М. Друкований лист до всіх русинів в Галичині / М. Павлик // Пропащий чоловік. Оповідання,
публіцистика / М. Павлик. – Л., 1983. – С. 322–335.
13. Костюк В. Михайло Павлик: не останні сторінки до портрета / Володимир Костюк. – Косів : Писаний
камінь, 2003. – 188 с.