Чому Мао?

Ноель Ігнатьєв


untitled-8

Чому, незважаючи на свої численні злочини* і реалії сучасного Китаю, маоїзм продовжує знаходити прихильників серед революціонерів у США? Почасти відповідь на це питання полягає в тому, що маоїзм представляє в умах багатьох людей Тріумф волі (без відсилання цього терміна до назви фільму Лені Ріфеншталь).

Марксизм прийшов в Китай під час «Руху 4 травня» (1919), коли студенти, незадоволені васальною залежністю свого уряду від урядів інших країн, звернули свої погляди в пошуках революційної теорії на Захід. Марксизм був лише частиною імпортованих звідти ідеологій, не менш важливою з яких стала також філософія Ральфа Уолдо Емерсона. Емерсон вчив вищості волі, ось деякі його цитати, довільно взяті в Інтернеті: «Не ходи уторованими стежками, йди там, де ніхто не ходив і стань першопрохідцем», «Найбільше досягнення – це залишатися самим собою у світі, який вимагає пристосування», «Завжди роби те, чого боїшся», «Наші найбільші досягнення ніколи не втратять свою значимість, а від наших поразок вона лише виросте», «Як тільки ти прийняв рішення, всесвіт починає робити так, щоб воно втілилося в життя», «Пристрасть змінює світ для молодих», «Великі революції починалися з однієї думки».

І далі (що може здатися особливо привабливим для багатьох молодих американців): «Грам дії вартий тонни теорії».

Якщо Емерсон підкреслював роль волі, то Маркс виявив зв’язок між пролетаріатом і революцією. Звертаючись до тих же самих питань, до яких звернеться і Мао, і будучи в тому ж самому віці, в якому був Мао, коли став радикалом, Маркс писав:

«Питання: в чому ж, отже, полягає позитивна можливість німецької емансипації?

Відповідь: в освіті класу, скутого радикальними ланцюгами, такого класу громадянського суспільства, яке не є класом громадянського суспільства; такого стану, який являє собою розкладання всіх станів; такої сфери, яка має універсальний характер внаслідок її універсальних страждань і не претендує ні на яке особливе право, бо над нею тяжіє не особливе безправ’я, а безправ’я взагалі, яке вже не може посилатися на історичне право, а тільки лише на людське право, яке знаходиться не в односторонньому протиріччі з наслідками, що випливають з німецького державного ладу, а у всебічній суперечності з його передумовами; такої сфери, нарешті, яка не може себе емансипувати, не емансипуючи себе від всіх інших сфер суспільства і не емансипуючи, разом з цим, всі інші сфери суспільства, – одним словом, такої сфери, яка представляє собою повну втрату людини і, отже, може відродити себе лише шляхом повного відродження людини. Цей результат розкладання суспільства, як особливий стан, є пролетаріат».

Маоїзм став синтезом ідей Маркса і Емерсона, що і стало розгадкою його тріумфу в Китаї, країні з малесенькою часткою пролетаріату, а також причиною його успіху у нового покоління американських радикалів, на батьківщині яких, судячи з усього, відбувається скорочення пролетаріату і кількісне і якісне.

Історія маоїзму добре вивчена. Після того, як сили реакції знищили робітничий рух 1924-1927 рр. і знищили комуністичний рух у містах, Мао повів частину партії в сільську місцевість. Там вони створили селянську армію, що, як відомо, змогла повалити феодальний режим і привести комуністів до влади. Я захоплений здатністю Мао переконати китайських студентів, вчителів, бібліотекарів (він і сам був бібліотекарем), а також чиновників (повних класових забобонів більше, ніж будь-який інший народ на землі) в необхідності піти в народ, їсти з брудних мисок з народом і допомагати селянам ловити вошей. Це був один із найгероїчніших епізодів в історії та одна з найбільших революцій.

Зараз, майже через сто років, коли пил цих подій остаточно влігся, стало очевидно, що комунізм в Китаї не привів до «остаточної перемоги людства», а став прапором, під яким було знищено старе, реакційне, феодальне і патріархальне суспільство, а на його місці побудований капіталізм. Хоча Мао і його товариші називали себе комуністами (і, безсумнівно, вони були в цьому щирі), однак здійснена ними революція не була комуністичною і не могла нею бути, оскільки не спиралася на пролетаріат, адже коли справа доходить до комуністичної революції – то «пролетар» і «комуніст» – взаємозамінні поняття.

Люди, які шукають заміну пролетаріату в якості революційного суб’єкта (і отже пристрасно захоплені маоїзмом), повинні обміркувати цей урок. Іноді грам теорії вартий тонни дії.

Нарешті, розглянемо принцип «лінії мас». Маоїстське поняття «лінії мас» («від мас до мас») опускає і, таким чином, заперечує активну роль марксистської організації в ламанні масового руху в різні тенденції, а потім у прагненні прояснити різні наслідки цих тенденцій. Натомість це він надає партії роль нейтрального арбітра, який скромно служить масам. Це нещиро і навіть лицемірно, бо, заявляючи про свою прихильність до формули «від мас до мас», маоїзм також наполягає на тому, що партія є «провідною силою», незмінно бере на себе лідерство там, де «маси» можуть скласти свою власну думку. Ця ж критика застосовна і до сапатистського гасла «Керуй підкоряючись». Погляд на партію як на «провідну силу» особливо характерний для тих, хто не бачить у суспільстві класу, здатного стати кістяком всього руху. Тому доводиться повертатися до концепції партії, як до позакласової організації людей, які добровільно об’єдналися на основі політичних поглядів, щоб взяти на себе функцію «провідної сили» ** (марксистська організація дійсно може бути «провідною силою», але для цього вона повинна здобувати перемогу за перемогою, щодня на шляху суспільства від капіталізму до комунізму, який також називають «соціалізмом» і протягом якого вже не може бути ніякого іншого керівництва, крім робітничих рад тощо, та й ті будуть носити лише тимчасовий характер). Авангардна партія не може бути реакційною завжди. Навіть Сиріл Джеймс визнав її цінність в країнах, відсталих в економічному відношенні; але це недоречно в країнах, де робітничий клас «дисциплінується, об’єднується, організовується самим механізмом процесу капіталістичного виробництва».

* Про один з моїх улюблених злочинів Мао, який в письмових джерелах ніде не згадується, мені розповів професор китаєзнавства у Гарварді, котрий жив у ті роки в Китаї. Він розказав, що протягом останніх років свого життя Мао захопився однією 18-тирічною робітницею залізниці. Він забрав її жити до Забороненого міста (палацовий комплекс у Китаї), де вона на деякий час стала його посередницею із зовнішнім світом. Вона була єдиною, на кого зважали комуністичні посадовці, коли починали свої промови: “Представник Голови партії, Мао, заявила”. За словами професора, ці стосунки не були секретом для наближених людей. Я вірю в цю історію. Іронія полягає в тому, що це, можливо, був єдиний зафіксований випадок в історії справжньої диктатури пролетаріату.

** Я підтримую думку, що робітничий клас у важкій промисловості, транспортній та комунікаційній системах – це єдина соціальна сила, яка здатна виконати цю функцію у світовому масштабі, звичайно ж, ця точка зору спірна і більше того – зрозуміти її значення у різних ситуаціях не завжди легко. Фракція, яка виникла у період розквіту Китаю в 1927 році, не вирішила проблему про це спірне питання (якщо вони хоч колись серйозно над цим задумувалися). Сорок років потому робітники в Шанхаї проголосили Шанхайську комуну (навмисна алюзія Паризької комуни, яка була заснована на принципах прямої демократії); невдовзі після того, як всі перестали говорити про комуну змінилася і партійна політика на так звані комітети “три-в-одному”, згідно з якою одна частина державної адміністрації мала бути вибрана із існуючих кадрів, друга – з Народно-визвольно армії Китаю, а третя – з нових кадрів, іншими словами це була асиміляція з повстанцями. Дехто з італійських товаришів відвідав Китай як раз після того і спитав Мао, чому він полишив ідею комуни. Його відповідь була така: “У Китаї 20 мільйонів робітників; як на вашу думку, вони мають зберегти пролетарську владу в країні, де 680 мільйонів селян?”. Мабуть, він мав рацію. Наслідки може побачити кожен. Чи була би повна поразка гірша за все те, що насправді відбулося? (Можна спитати те ж саме про придушення Кронштадського повстання).

Переклад: Вента Д.В. і Катерина Чумак