Соціально-революційний світогляд

Лорен Голднер


svit

Одна з найбільш серйозних помилок тих лівих, які хочуть сьогодні критично захищати Просвітництво, – це їх нетерпляче бажання провести лінію прямої спадковості від Просвітництва до Маркса.

З часів Французької революції Просвітництво завжди мало своїх критиків – таких, як Берк, де Местр, Чемберлен та інші діячі контрреволюції ХІХ століття. Проте була й інша критика процесу Просвітництва в Європі – задовго до Французької революції: рух “Бурі і натиску” (Sturm und Drang) у Німеччині, що включав фігури такого масштабу, як Гердер і Гете, і готував шляхи для іншої критики Просвітництва – романтизму . Правда, сьогодні залишилося мало романтиків, і тому мало хто з постмодерністських нігілістів витрачає хоча б слівце для закидів проти “діалектики романтизму” …

Прото-романтизм “Бурі і натиску”, а також романтичний рух в Європі після 1800 року, додали важливі елементи до революційної традиції. Дослідження Вінкельмана в сфері грецького мистецтва поклали початок еллінофільству, що лежить поза латино-романськими орієнтирами французького Просвітництва, і підготували відкриття полісної спільноти – спільноти, уявлення про яку надихнуло Гельдерліна (який навряд чи належав до фігур Просвітництва) і раннього Гегеля на те, щоб відкинути державництво, притаманне більшості французьких просвітителів. З робіт Гердера (і менш відомого Віко) випливає не властиве Просвітництву розуміння того, що громадські установи не виводяться з абстрактних принципів, а являють собою факт, продукт історії. Маркс вивчав праці консервативної німецької історичної школи права з тим, щоб прищепити революційному рухові елементи її органічної критики абстракцій Просвітництва. Романтичні філософи Шеллінг і Фіхте розвинули ідею, яка також ніколи не була притаманна Просвітництву, за винятком – наприкінці цього періоду – нарисів Канта: про те, що людська активність конституює реальність за допомогою практики. Г. Ф. В. Гегель, який критикував обмеженість як Просвітництва, так і романтизму, інтегрував усі ці елементи до своєї філософії історії, яка була, за словами Герцена, “алгеброю” революції. Без усього цього не було б “Тез про Фейєрбаха” і, отже, не було б Маркса – такого, яким ми знаємо його сьогодні…

…Історія проти абстрактних принципів, полісна спільнота проти державництва, відчужена людська правда релігії проти атеїзму XVIII століття, конституювання світу за допомогою діяльності проти чисто споглядального бачення реальності як “зовнішньої” – всі ці ключові поняття були розвинуті не Просвітництвом, а рухом “Буря і натиск “, а потім романтизмом і ідеалізмом, і підготували тим самим основу для ідей Маркса. Неіснуюча ж пряма лінія від Просвітництва до соціалізму полегшує постмодерністам написання творів на тему “панування”, що засновуються на шкільних виставах про “матеріалізм”, що випливає з ньютонівського атомізму…

…Повторимо ще раз: ньютонова фізика була не просто фізикою (остання, безсумнівно, була найсильнішою провідною дослідницькою програмою протягом більш ніж двохсот років), вона була лише трохи менше, ніж онтологією, і Просвітництво не піддавало її сумніву в цій якості. Але лише деякі сучасні захисники Просвітництва можуть щось сказати про ньютонову алхімію, астрологію, про коментарі Ньютона до Біблії, його історичні дослідження (спроби підтвердити істинність хронології Старого Заповіту), антитринітарну теологію або про його пошуки єгипетської кістки – про ту роботу, яку сам Ньютон вважав настільки ж важливою, як і його фізика, що була, з його точки зору, всього лише частиною всієї цієї роботи. (Цікаво – і показово – те, що критики Просвітництва з числа послідовників Франкфуртської школи та Фуко теж мають мало що сказати про все це.)…

…Ньютонівська наука і, отже, Просвітництво розгромили церковний обскурантизм, який виразив себе в процесі Галілея, а ще раніше – в процесі та страті Джордано Бруно. Однак вони розгромили також і те, що я назвав би космобіологією Ренесансу-Реформації, що асоціюється з такими іменами, як Микола Кузанський, Бруно, Парацельс, Джон Ді, Роберт Флудд, Беме і, понад усе, Кеплер. Її елементи збереглися пізніше у Лейбніца, який відкрив одночасно з Ньютоном диференціальне числення і вже полемізував проти ньютонівського механіцизму. Сам Ньютон, як згадувалося вище, ще зберігав в собі багато чого від мага епохи Відродження. Цей космобіологічний світогляд надалі знайшов своє вираження в культурі в особі таких діячів, як Дюрер, Брейгель, Босх, Шекспір і Рабле, так само як пізніше Поп і Драйден спробували створити літературу, замішану на ньютоніанській науці.

У процесі переходу від ренесансної космобіології до світогляду Просвітництва порожні, атомістичні простір і час, засновані на нескінченності, що розуміється як просте повторення (“погана нескінченність”), спростували і витіснили всесвіт, переповнений життям, в центрі якого перебував образ людини. Досить згадати Парацельса – перипатетичного алхіміка, астролога, хіміка, знавця трав, невтомного дослідника і практикуючого лікаря, – що називав людський образ “зіркою в людині” (astrum in homine) і вважав його вищим, ніж звичайні зірки, якими займаються астрономи. Але найкращим прикладом є Кеплер, що шукав Платонові першообрази в устрої Сонячної системи і намагався показати, що відстань між планетами відповідає добре відрегульованим налаштуванням “музики сфер”. Це і був той світогляд (космологія), який було спростовано і замінено ньютоновими безбарвними, позбавленими смаку, позбавленими аромату простором і часом. Аналогічна зміна світоглядів сталася в усіх сферах культури, і її результати утвердилися на 300 років. Однак саме цей космобіологічний світогляд був безперечним попередником марксової “чуттєвої перетворюючої практики” (sinnliche unwälzende Tätigkeit) і, тим самим, сучасного соціалізму. Завдяки констатації людської участі в конституюванні світу (що віддавало єрессю, з точки зору церкви) цей світогляд був ближче Марксу, ніж будь-яка з позицій, що існували в рамках Просвітництва….

…Було б помилковим вважати, що космобіологія Ренесансу-Реформації не мала політичних наслідків, подібних до наслідків атомізму та механіцизму, які оформили політичну думку Просвітництва. Перший і головний політичний наслідок космобіології Відродження випливає з того, що остання, без сумніву, була ідеологією “міжцарів’я”, що з’явилася на світло в проміжку між колапсом середньовічної Священної Римської Імперії і консолідацією як капіталізму в Англії, так і абсолютизму майже на всьому континенті (і перший, і другий викорінювали космобіологів Відродження повсюди)… Політична імплікація космобіології не була так виразно артикульована її теоретиками, як у випадку з Просвітництвом – частково тому, що поняття “політичного»…виділилося лише пізніше, а частково тому, що натхненні космобіологією політичні рухи, на відміну від натхнених Просвітництвом, були переважно рухами нижчих класів, і тому були розгромлені, а їх історію писали здебільшого переможці. Кращим часом цих рухів були часи, коли діяло радикальне крило Реформації (головним чином анабаптисти та їхній лідер Томас Мюнцер) і радикальне крило Англійської революції – левеллери, діггери та дрібніші секти. (Джерард Уїнстенлі виділяється як рупор цієї течії.)…На цьому прикладі можна ясно бачити, що англійське Просвітництво перемогло, розгромивши не тільки реакційний абсолютизм Стюартів справа, але також і радикальні течії зліва.

…Критики Просвітництва з числа послідовників Фуко і Франкфуртської школи живуть за рахунок ідейного зубожіння лівих, обумовленого: 1) їх тривалим романом з односторонньо засвоєним Просвітництвом, 2) тим, що протягом століть ліві плутали завершення буржуазної революції державними чиновниками з соціалізмом, 3) а також всесвітнім крахом проекту Просвітництва. Передпросвітницька космобіологія Ренесансу та Реформації, яка перейшла через німецький ідеалізм до марксової концепції “родового буття” людини, значить для послідовників Фуко і Франкфуртської школи навіть менше, ніж для таких діячів, як Габермас. Їх звичайна критика Просвітництва підривається їх мовчазною згодою з опонентами в тому, що “природа нудна”, тобто являє собою сферу механічного – як стверджував Гегель, тим самим формулюючи кінцевий висновок державного чиновника, відірваного від людської практики в природному середовищі. Обидві сторони в цій суперечці все ще дотримуються поділу культури і природи, Geist (духу) і Natur, породженого в ході розгрому космобіології Просвітництвом.

Сьогодні лівим потрібно – для відродження (за необхідністю, одночасного) природи, культури та суспільства – реабілітація (у відповідній для сучасності формі) поглядів Парацельса і Кеплера, а не Вольтера і Ньютона. Це потрібно для того, щоб наш світ перестав бути тим занепалим світом Блейка, який він називав “мрією і сном Ньютона”.

Уривки з статті Лорена Голднера “Ренесанс та раціональність: статус Просвітництва сьогодні”