Робітничі Ради

Антон Паннекук


action

Робітничі Ради – це форма самоврядування, яка в майбутньому прийде на зміну урядовим формам старого світу. Звичайно, вона не буде чимось незмінним; жодна форма суспільного устрою не є вічною. Коли спільне життя та праця стануть природною звичкою, коли людство повністю опанує власним життям, царство свободи прийде на зміну царству необхідності, і раніше встановлені чіткі правові форми будуть замінені спонтанною поведінкою. Робітничі Ради – це форма суспільної організації перехідного періоду, в ході якого трудові маси, що борються за своє панування, знищать капіталізм та по-новому організують суспільне виробництво. Щоб зрозуміти їх реальну сутність, було б слушно порівняти Робітничі Ради з чинними формами суспільної організації та політичної влади, що в силу звички розглядаються більшістю людства як щось очевидне.

Спільноти, що є надто великими для того, щоб збиратися на одні загальні збори, завжди влаштовують власні справи шляхом висунення представників, делегатів. Наприклад, бюргери вільних міст Середньовіччя організовували своє політичне життя за допомогою міських рад, а буржуазія більшості сучасних держав, беручи приклад з Англії, реалізує свій політичний інтерес через парламенти. Коли ми згадуємо про управління через обраних делегатів, на думку завжди спадають парламенти, тому саме з останніми необхідно порівнювати Робітничі Ради, щоб осягнути їхні засадничі риси. Видається само собою зрозумілим, що, враховуючи великі розбіжності між різними суспільними класами та їх інтересами, властиві їм представницькі органи також повинні бути абсолютно відмінними між собою.

Відразу ж в око впадає перша відмінність: Робітничі Ради займаються організацією суспільної праці, регулюванням виробництва, в той час як парламенти – це політичні органи, що обговорюють та приймають рішення стосовно законодавства та державних справ. Однак політика та економіка – це зовсім не окремішні сфери життя суспільства. За капіталізму держава та парламент приймають заходи та ухвалюють закони, що є необхідними для стабільного здійснення виробничого процесу: наприклад, законодавство щодо норм безпеки при транспортних перевезеннях та регулювання біржових операцій, щодо протекціоністських заходів в торгівлі та промисловості, стосовно здійснення комерційних операцій та пересування торгових агентів всередині країни та за її межами, здійснення цивільного судочинства, визначення курсу державної валюти, показників одиниць міри та ваги. Суто політична діяльність парламентів, що на перший погляд не має жодного стосунку до економічної діяльності суспільства, завжди впливала на загальну ситуацію в суспільстві, на відносини між різними класами, тим самим закладаючи основи тієї чи іншої системи виробництва. Отже, політику, діяльність парламентів можна, в найширшому значенні цього терміну, вважати допоміжною функцією виробництва.

У чому ж тоді полягає відмінність між політикою та економікою за капіталізму? Перша відноситься до другої таким же чином, як загальне регулювання співвідноситься з реальною практикою. Метою політики є забезпечення соціально-правових умов, за яких виробнича діяльність суспільства могла б здійснюватися в стабільному режимі; саме ж виробництво є цариною громадянського суспільства. Таким чином, тут існує свого роду розподіл праці. Функції загального регулювання, хоч і складають необхідний елемент суспільного життя, являють собою лише незначну частину суспільної діяльності, існуючи як свого роду додаток до праці як такої, і можуть бути полишені на розсуд правлячих політиків, що складають меншість членів суспільства. Виробнича праця як така, що являє собою базис та зміст суспільного життя, розпадається на окремі форми діяльності численних незалежних виробників, цілком охоплюючи їх життєдіяльність. В основі соціальної діяльності лежить особиста функція того чи іншого виробника. Якщо всі дбають лише про власні справи та ефективно виконують свої функції в житті суспільства, зберігається загальна соціальна стабільність. Інколи, у певні проміжки часу, зазвичай у день парламентських виборів, увага громадян звертається на питання загального регулювання життя суспільства. Лише в часи суспільної кризи, життєво важливих рішень та загострення соціальної боротьби, в часи суспільного неспокою та революції, маса громадян держави змушена присвячувати весь свій час та сили питанням, пов’язаним із загальним регулюванням життя суспільства. Як тільки виробиться яке-небудь рішення із піднятих життєво важливих питань, вони повертаються до власних приватних справ та знову полишають згадані загальні питання на розсуд меншості, що складається з експертів, юристів та політиків, що засідають в парламентських та урядових кабінетах.

Докорінно відмінний характер носить організація суспільного виробництва з боку Робітничих Рад. У цьому випадку суспільне виробництво не розбивається на ряд окремих функцій, що обмежують життєву роль індивіда або суспільної групи; навпаки, воно являє собою єдине взаємопов’язане ціле, об’єкт спільної опіки з боку всіх робітників, що постає в їх свідомості як спільне завдання всього суспільства. Регулювання загальносуспільних справ більше не є другорядною справою, що є парафією невеликої групи спеціалістів; тепер це основне питання суспільного життя. що вимагає активної участі всіх, зацікавлених в його вирішенні. Не існує протиріччя між політикою та економікою як життєвими функціями прошарку спеціалістів та маси виробників. Для єдиної спільноти виробників політика та економіка тепер являють собою єдність загального регулювання та практичної продуктивної праці. Їх цілісність є об’єктом діяльності всіх членів суспільства.

Такий характер суспільного виробництва відображається в усіх його практичних справах. Ради не є ані урядом, ані зборами політиків. Вони є посланцями, що поширюють та обмінюються точками зору, намірами, волею колективів робітників. Звісно, вони не є пасивними посланцями, що розносять листи та послання тих, про кого вони не мають жодної гадки. Ради приймають участь у дискусіях, виступають у ролі колективних речників точок зору, що переважають у той чи інший момент часу. У якості делегатів від колективу, їх члени не лише представляють його інтереси на засіданнях Рад вищого рівня, але й у той же час є менш упередженими, що дозволяє їм сприймати аргументи іншої сторони та передавати своєму колективу інформацію про те, які позиції є більш поширеними серед інших колективів. Таким чином, вони виконують функцію органів суспільного обговорення та обміну інформацією.

Уривок з книги Антона Панекука “Робітничі Ради”