Тези про Фойєрбаха

Карл Маркс


marx

1

Головна хиба всього попереднього матеріалізму — включаючи і фойєрбахівський — полягає в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість, береться тільки в формі об’єкта або споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб’єктивно. Тому й сталося так, що діяльна сторона, в протилежність матеріалізмові, розвивалась ідеалізмом, — але тільки абстрактно, тому що ідеалізм, звичайно, не знає дійсної, чуттєвої діяльності як такої. Фойєербах хоче мати справу з чуттєвими об’єктами, дійсно відмінними від об’єктів у мислі; але він не розуміє саму людську діяльність як предметну діяльність. Тому в «Суті христіанства» він розглядає як істинно людську лише теоретичну діяльність, тоді як практика розуміється і фіксується тільки в її брудно-єврейській формі виявлення. Тому він не розуміє значення «революційної», практично-критичної діяльності.

2

Питання про те, чи властива людському мисленню предметна істинність, — зовсім не питання теорії, а практичне питання. На практиці повинна людина довести істинність, тобто дійсність і міць, посейбічиїсть свого мислення. Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питання.

3

Матеріалістичне вчення про те, що люди є продукти обставин і виховання, що, значить, люди, які змінились, є продукти інших обставин і виховання, що змінилось, — це вчення забуває, що обставини змінюються саме людьми і що сам вихователь мусить бути вихованим. Тому воно неминуче приходить до того, що ділить суспільство на дві частини, одна з яких підноситься над суспільством (напр., Роберта Оуена).

Збіг зміни обставин і людської діяльності можна збагнути і раціонально зрозуміти тільки як революційну практику.

4

Фойєрбах виходить з факта реліґійного само відчуження, з подвоєння світу на реліґійний, уявлюваний, світ і на дійсний світ. Він зайнятий тим, що зводить реліґійний світ до його світської основи; він не добачає, що після виконання цієї роботи головне лишається ще не зробленим. Але та обставина, що світська основа відділяє себе від самої себе і фіксує собі самостійне царство в хмарах, може бути пояснена тільки саморозірваністю і супереченням самій собі цієї світської основи. Отже, ця остання, по-перше, сама мусить бути збагнута в собі самій, в своїй суперечності, а потім практично революціонізована шляхом усунення суперечності. Отже, після того, як, напр., земна сім’я розкрита як таємниця святої сім’ї, перша має бути піддана теоретичній критиці і практично революціонізована.

5

Незадоволений абстрактним мисленням, Фойєрбах апелює до чуттєвого споглядання; але він розглядає чуттєвість не як практичну людсько-чуттеву діяльність.

6

Реліґійну сутність Фойєрбах зводить до людської сутності. Але людська сутність не є абстракт, властивий окремому індивідуумові. У своїй дійсності вона є сукупність суспільних відносин.

Фейербах, який не вдається до критики цієї дійсної сутності, через те змушений:

1) абстрагуватися від ходу історії і фіксувати реліґійне почуття само по собі і припустити абстрактний — ізольований — людський індивід;

2) тому в нього людська сутність може бути збагнута тільки як «рід», як внутрішня, німа загальність, що зв’язує багатьох індивідів просто природними зв’язками.

7

Тому Фойєрбах не бачить, що «реліґійне почуття» само є суспільний продукт і що абстрактний індивід, що його він аналізує, в дійсності належить до певної суспільної форми.

8

Суспільне життя є по суті практичне. Всі містерії, які заводять теорію в містицизм, знаходять своє раціональне розв’язання в людській практиці і в розумінні цієї практики.

9

Найвище, чого може досягти споглядальний матеріалізм, тобто матеріалізм, який розуміє чуттєвість не як практичну діяльність, є споглядання окремих індивідів у «громадянському суспільстві».[2]

10

Точка зору старого матеріалізму є «громадянське» суспільство; точка зору нового матеріалізму є людське суспільство або усуспільнене людство.

11

Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його.