Франц Фанон і культурний націоналізм в Ірландії

Джейн Лендрум


Франц Фанон.

Лише нещодавно Ірландія стала цікавою з огляду на вивчення постколоніальної спадщини. Географічна близкість до Британії і той факт, що назагал ми не різнимося ні у расовому, ні у мовному, ні у цінністному відношеннях, донедавна унеможливлювали наший статус, як постколоніальний. Проте, всі знають, що ірландець — не англієць і сплутати їх рівнозначно образити першого.

В цьому есе я воліла би розглянути постколоніальний статус сучасної Ірландії у світлі поглядів такого визначного теоретика як Франц Фанон. Зразу відмічу, що використовуючи його установку на зростання культурного націоналізму у колонізованому суспільстві, Ірландія, як ніхто інший. відповідає заданому критерієві. Прикладом тому події, що мали місце в Ірландії XIX століття, а саме — відродження культури, як стрижень антикольоніальної боротьби і намагання утвердити відміннсть від колонізатора, намагання добитися самоуправління і свободи.

1870-1890 рр. знаменуються боротьбою Чарльза Стюарта Парнелла і його Партії Самоуправління за ірландську автономію. Головним завданням визначалася розбудова власного парламенту при одночасносному затриманні британського суверенітету у міжнародних справах. При тому, цілком неприйнятною була точка зору на розподіл Ірландії, що стався дещо пізніше.

Однак, в 1890-их роках проблеми в особистому житті Парнелла призвели до розриву зв’язків з прем’єр-міністром та розпаду Партії Самоуправління. Згідно з М. Коллінзом, це створило вакуум в ірландській політиці, на її місце прийшов новий культурний підйом та питання ірландської ідентичності: „нові рухи були зовсім іншими. Вони зосередилися на визначенні ірландської ідентичності, раси та культури”. На цій хвилі доречно з’являється твір Фанона „Гнані і голодні”. В розділі „Пастки для національної свідомості” Фанон підкреслює власний страх колонізованого перед тотальною асиміляцією колонізатора, небезпеку бути „зметеним”. Ця ж думка переслідувала ірландський народ після поразки самоуправління. Вони почали непокоїтися за долю того, що Коллінз назвав „виразними ознаками Ірландії”: „за мову та культуру, відмінну від Британської”. Однак, ці культура та мова „швидко зникали. В Ірландії почала розвиватися англійська культура, яка не дуже відрізнялася від британської”.

Таким чином, на зламі століть Ірландія переживала підйом руху, який намагався зупинити „культурне знищення”, спричинене колонізаторською силою, та, як це побачив Дуглас Хайд, „деанглізувати” Ірландію”. В 1884 році була заснована Гельська атлетична асоціація, що займалася організацією по всій країні суто ірландських видів спорту, впроваджувала свої правила гри та національні змагання. Відродження ірландської мови розпочалося із заснування Гельської ліги — установи, що намагалася відродити розмовну ірландську. В Ірландії в той час відродження мови прямо пов’язувалось із відчуттям національної ідентичності; ти не був справжнім ірландцем, якщо не спілкувався рідною мовою. В 1890-тих розпочався, однак, інший рух, який прагнув відродити ірландську літературу, але не бачив необхідності у суто ірландській мові. Для цього Йітс заснував Національне літературне товариство, яке допомогло потім у створенні Абатського театру. Завдяки Йітсу та його впливові на культурне відродження Ірландії, знову стають доречними деякі аспекти теорії Фанона. Застосування його теорій помітно у виборі предмету поезій Йітса після 1880-тих років. Фанон відзначав важливість використання доколоніального минулого для боротьби з культурною гегемонією колонізатора: „тому що вони (місцевий народ) розуміють, що можуть втратити своє життя та відірватися від свого коріння… вони намагаються відновити зв’язок зі своїми прадавніми доколоніальними джерелами”. Йітс продовжував використовувати та відроджувати ірландські легенди, що походили із доколоніального, первісного культурного шару. За допомогою їх він, за теорією Фанона, намагався в теперішньому часі відродити відмінну ідентичність та створити образ єдиної національної культури, що відрізняється від культури колонізатора, але не є гіршою за якістю. В історіях, на кшталт оповідок про Кухуліна та На Фіана, Йітс намагався прославити минуле Ірландії та оповити його „гідністю, славою та урочистостями”, протиставити його дикунському елементу Британії. Йітс — це „патріотичний інтелектуал”, який „вирішив повернутися в далеке минуле та занурюватися якомога глибше в національні витоки”. Необхідно відзначити, що завдяки своїм намаганням відродити ірландську народну культуру, Йітсу вдалося створити новий тип ірландської національності. Він був протестантом, що не заважало відчувати йому себе цілковитим ірландцем.

В розділі „Про національно культуру” Фанон зауважив, що важко мати виразно виокремлену національну культуру, якщо не маєш виразно виокремленої нації: „в колоніальній провінції культура, яка не відчуває підтримки нації і держави, врешті-решт занепадає і помирає. Умовою її підтримки, таким чином, є національне звільнення та відродження держави”.

Тобто, Фанон показує зв’язок між культурою та збройною визвольною боротьбою в колонізованих державах. Йітс також провадить цей зв’язок, хоча трохи самозахопленим способом: „чи буде виконана моя роль, якщо кожен чоловік вб’є англійця?”. Невідомо, чи стала драма Йітса „Кетлін Ні Хуліган” (про самопожертву заради звільнення Ірландії) однією з причин тих подій, що відбувалися в Ірландії під час підйому культурного відродження. Однак, після відродження ірландської національної культури та прославляння рідного спадку, здійснено за допомогою таких організацій, як Гельська ліга та Національне літературне відродження, стало ясно, що ідея самоуправління вже не задовольняє ірландців. Вони прагнули мати „Ірландію не просто гельську, а властиво незалежну”. В 1916році була перша спроба здобути незалежність, за якою йшла наступна, більш успішна в 1919 році. Отже, теорію Фанона, „що звернення до національного культурного набутку відроджує націю та є запорукою майбутнього для національної культури”, можна проілюструвати „поворотом століть” в Ірландії. Однак, не всі хотіли визначити свою ідентичність за допомогою тих же культурних ознак, що і Йітс, що і спричинило поділ Ірландії, який триває до теперішнього часу.