Революція в Угорщині

В. Фелікс (Всеволод Голубничий)


56-09-08/ 8A

Те, чого ледь-ледь уникла Польща, не уникла Угорщина. Якби Ґомулка і Охаб не озброїли заздалегідь варшавських робітників і не запобігли воєнному переворотові, ізолювавши політично Рокосовського, якби не злякали вони Хрущова і не примусили його зупинити наступ совєтських дивізій на Варшаву, Польща палала б у народньому повстанні проти російських окупантів, комуністи ізолювали б себе від мас, а натомість до мас примазалися б різні реакціонери, нащадки й слуги довоєнної буржуазії, яких лишилось небагато, але які ще є.

Угорщина дещо відрізняється від Польщі і клясовим укладом суспільства, і традиціями. Угорщина менше індустріялізована, ніж Польща. В її суспільстві далеко більшу силу становлять дрібновласницькі елементи, які, хоч безперечно, й трудові, не експлуататорські, проте політично нестійкі й до певної міри здатні підпадати під вилив реакційних елементів. Ці останні в Угорщині значно сильніші, ніж в Польщі, бо 25 років фашистівська диктатура Горті плекала їх і вишколювала. Перебування Польщі й Угорщини в протилежних таборах підчас минулої світової війни залишило поважний штамп на традиціях сучасних поколінь.

Різниця складу суспільства й традицій помітно відбилася й на складові та політичному обличчі комуністичних кадрів обох країн. Тоді як польський пролетаріат має довголітні традиції соціялістичного й комуністичного руху, угорський пролетаріат таких традицій не має. Після падіння Угорської Радянської Республіки в 1919 році в країні весь час панував фашизм. Антифашистські партизани й революціонери в Угорщині, що дещо зактивізувалися в часи минулої війни, походили головно з села. Нечисленні ж орґанізовані члени компартії весь час перебували на еміґрації в Москві. Після окупації Угорщини совєтською армією, а далі — після комуністичного перевороту в 1947-48 рр., ряди угорських комуністів поповнилися партизанами, молоддю, але були вістки, що навіть і бувших фашистів приймали в партію з огляду на брак досвідчених кадрів апаратчиків.

Угорська «народна демократія» була далеко менш «народна», ніж польська; тобто, вихідці з народної гущі в державному і партійному апараті були тут менше численні, ніж в Польщі, а режим в цілому був більше ізольований від мас. ніж в Польщі. Проте, цей режим спромігся ліквідувати поміщицтво й буржуазію, вивласнивши їхні маєтки. Це, правда, не було тяжко зробити, бо угорські поміщики-феодали, на яких спирався режим Горті, вже давно пережили самі себе, а національна буржуазія не була дуже чисельна, з огляду на загальну відсталість угорської економіки під фашизмом. І хоч на сьогоднішній день в угорському суспільстві залишалося ще чимало елементів, кровно зв’язаних з минулим режимом і зацікавлених в його реставрації (різні нащадки знищених клясів, слуги старого режиму), проте в цілому угорське суспільство стало оновлене, трудове, безбуржуазне.

Над цим новим суспільством вісім років знущався сталінізм. Спроби насильної колективізації селянства, будівництво індустрії при відсутності сировинної бази для неї, важкі воєнні репарації Совєтському Союзові зламали угорську економіку й гостро проставили маси режимові. Масовий терор проти всякої критичної думки, звіряча розправа з Райком і «тітоїстами» породили далеко глибші антаґонізми і в суспільстві, і в партії Угорщини, ніж в Польщі.

Саме більша ізольованість угорських кому¬ністів і їх режиму від народних мас, ніж у Польщі, тобто — більша бюрократична деґе¬нерація режиму, були причиною того, що в критичний момент революції в країні витворився хаос, що приніс гекатомби жертв і на¬віть поставив саму революцію під загрозу з боку реакційних елементів і реставраторів.

Революційні процеси в Угорщині почалися в такий самий спосіб, як і в Польщі, але кінчилися дещо інакше. Під тиском Тіто й факту демаскування Сталіна на ХХ з’їзді КПРС, з одного боку, й під тиском проґресивних елементів в партії (головно, бувші партизани та молоді комуністи), інтеліґенції, комсомольців-студентів (клюб ім. Петофі) та свідомого робітництва, сталінський тиран Угорщини Матіяш Ракоші подав на демісію й виїхав до Москви. З цього часу революційна демократизація Угорщини пішла приспішеними темпами. Подібно як у Польщі, преса почала бичувати сталінізм і бюрократію. Арештовано шефа АВО (таємна поліція) й міністра оборони Фаркаса та цілу ґрупу терористів. Реабілітовано й поховано з почестями при масовій участі демонструючого населення Райка й його товаришів. Реставровано в членстві в партії Нодя й інших «націонал-комуністів». Спадкоємець Ракоші, перший секретар партії Ерне Ґере був присутній на дебатах Тіта з Хрущовим у Ялті і, очевидно, став схилятися до «тітоїзму», бо за якийсь час поїхав до Белграду й підписав з Тілом декларацію, яка мала в собі певні елементи уступок Тітові. (Хоч, поруч з цим виглядає, що й Тіто дещо уступив, наголосивши дещо більше свій «невтралітет» і «невмішування» в справи Східної Европи, ніж раніше).

Тоді прийшли події в Польщі. Ці події співпали з підготовкою демонстрації робітників і студентів Будапешту, орґанізованою «націонал-комуністичним» комсомольським клюбом ім. Петофі. Цей клюб виставив проґраму ряду революційно-демократичних реформ режиму й розповсюдив летючки з цією проґрамою за три дні перед демонстрацією. Проґрама включала такі пункти, як самостійний шлях Угорщини до соціалізму, вихід совєтських військ з Угорщини, демократизація режиму та призначення Імре Нодя прем’єром. 23-го жовтня, стимульовані революцією в Польщі, студенти й робітники Будапешту почали по роботі демонстрації на вулицях, вигукуючи гасла з проґрами клюбу ім. Петофі (Петофі, до речі. був поет і угорський патріот, що загинув у повстанні проти Австрії в 1848 році. Повстання тоді було задушене при допомозі російських військ). Демонстранти пішли до будинку радіостанції, вимагаючи, щоб радіо передало їхню проґраму цілому народові. Поліцаї АВО почали стріляти по демонстрантах. Впали перші жертви. Народна революція почалася.

До ночі все ж великих жертв не було. Але вже виявилося, що угорська армія солідаризується з демонстрантами. Тоді перелякані сталіністи па чолі з Ґере прийняли вночі рішеним закликати до міста совєтську армію. Одночасно вони вирішили поспішно йти на поступки масам. ЦК партії призначив Нодя прем’єром. Нодь негайно виступив по радіо й пообіцяв розпочати приспішену демократизацію режиму.

Рано вранці 24-го жовтня 80 совєтських танків і до 10 тисяч солдатів прибули до Будапешту. Радіо проголосило, що вони прийшли ліквідувати контрреволюційне повстання. До пізньої ночі нічого особливого в місті не трапилось. Тоді кілька сот студентів і робітників без зброї пішли демонстрацією до будинку парламенту, вимагаючи усунення Ґере за те, що він викликав совєтські війська, і вітаючи новий уряд Нодя. Біля парламенту, з наказу сталіністів, поліцаї АВО знову почали стріляти на демонстрантів. СовєтськІ танкісти, мабуть думаючи, що це на них напали, також відкрили шалений вогонь по демонстрантах і почали ганятися за ними по вулицях. Площа перед парламентом була вкрита трупами.

Свідки цього злочину рознесли вістку по місту, і скоро вже все місто стало охоплене повстанням. Угорські солдати стали масово давати зброю повстанням, а почасти й просто приєднуватись до них. По цілому місту пішов бій з совєтськими танками й солдатами. Найзапекліші бої були в робітничих кварталах. але й взагалі ціле місто стало вкрите барика¬дами, на яких героїчно билися студенти, робітники, жінки й навіть школяри-підлітки.

По обіді уряд проголосив, що Ґере усунутий, а на його місце на чолі партії став Янош Кадар, відомий націонал-комуніст, що за Ракоші сидів у в’язниці. Давно потрібний, запізнений переворот в керівництві Угорщиною стався, угорські сталіністи втратили владу, але вже було запізно, ситуація вийшла зпід контролі. Будапешт палав від гарматнів совєтсьхих танків, вулиці й барикади були вкриті трупами героїчних повстанців, скрізь по місту йшли вуличні бої. Шаліла справжня війна. Воював угорський народ проти російської армії.

В четвер, 25-го жовтня, повстання перекинулося вже й на інші міста. Тут, правда, в більшості! випадків головні бої робітники й міське населення зводили з поліцією АВО, і совєтські війська атакували повстанців лише подекуди. По обіді в цей день Нодь пообіцяв по радіо багато різних демократичних реформ, а зокрема сказав, що Угорщина відтепер є самостійна, як Польща, та що він вестиме переговори з Москвою про вивід совєтських військ з країни. Але передумовою до цього всього Нодь ставив припинення повстання. Та його мало хто слухав тепер. Всі ці реформи й обіцянки дуже спізнилися. Їх треба було робити тоді й так, як зроблено було в Польщі.

Бої між населенням і совєтськими солдатами в Будапешті тривали день і ніч протягом четверга, п’ятниці, суботи й неділі, і почала затихати щойно в понеділок. За цей час майже в цілій Угорщині по містах пройшла революція: скрізь створилися «робітничі ради», «революційні комітети» або «національні комітети», як вони по-різному звалися, що перебрали на місцях владу, роззброїли (подекуди в кривавих боях) поліцію й АВО, поарештувували сталіністів, а в деяких місцях навіть порозстрілювали та повішали їх. В усіх без винятку випадках нова революційна влада на місцях складалася з комуністів і з безпартійних, при чому повсталі маси розрізняли між сталіністами й іншими комуністами. В місцевих ревкомах головну ролю грали робітники, студенти, солдати й офіцери.

Щойно в останні дні повстання, в неділю и понеділок, в новій революційній владі на місцях помічаються розшарування й тертя поміж лівими й правими. Ліві виступають за те, щоб встановлювати зв’язок з урядом Нодя й діяти орґанізовано, наводити порядок. Праві починають висловлювати недовір’я Нодеві, ремствуючи, що він же комуніст і т. д.

Натомість масові настрої зводилися до простих вимог: вивести російську армію, встановити самостійність Угорщини, ліквідувати АВО, знищити назавжди терор, віддати до суду сталіністів, дати свободу слова й думки, встановити робітничий контроль на підприємствах, припинити насильну колективізацію, піднести життєвій стандарт. Оце те, за що в Угорщині лилася кров революціонерів.

Формальні прояви ненависти до символіки попереднього режиму, як здирання солдатами зірок з своїх кашкетів, виривання червоної зірки з національного трьохкольорового прапору, розбивання барельєфів з серпом і молотом і т. д. були в першу чергу проявами націоналізму мас, бо це все були символи, принесені насильно російськими окупантами. Це не була демонстрація за поворот до фашизм Горті, до поміщицьких маєтків, князів і баронів чи до приватної власности на фабрики і банки.

По своєму характеру революція в Угорщині була народна, демократична, національно-визвольна. Вона змела бюрократичну диктатуру сталіністів. Тисячі жертв впало в боротьбі проти російського жандарма Европи, що, як і в 1848 році, душив народну революцію. Але цього разу революція таки перемогла!

То нічого, що совєтські танки будуть останніми відходити з поля бою. Головне те, що вони таки відійдуть, не зважаючи на те, що Жуков заявив чужинецьким кореспондентам, що про вивід совєтський армій з Східної Европи не може бути й мови. Революція в Угорщині таки перемогла! Жертва героїчних повстанців не пішла на марне. Сталінізм в Угорщині вмер назавжди.

Угорська революція нанесла страшний удар московським бюрократам. Вона назавжди демаскували їх перед цілим світом, як кривавих жандармів, що боронять деґенерований режим віл проґресу. Удар, нанесений Москві угорською революцією, неминуче матиме величезні наслідким в самому СРСР. Совєтські танкісти казали угорським повстанням, що коли їх посилали в бій, то їм сказали, що вони йдуть воювати проти фашистів і навіть проти «американської армії» (!). Це безглуздя стадо тепер ясним всьому народові в СРСР, і він скаже теж своє слово.

Новий режим, що постав з революції в Угорщині, є дещо правіший за режим в Польщі. Самого Нодя в партії звуть «куркулем». Де його нового уряду входять вже два члени з бувшої партії дрібних власників — Бела Ковач та Золта Тілди. Новий уряд проголосив проґраму соціяльно-економічннх реформ по зразку Югославії.

Проте все це — закономірне. Яке суспільство в Угорщині, такий і уряд. Досвід угорської революції ясно вчить одного: чим більш ізольована сталіністська бюрократія від мас, чим більш вона протиставиться проґресу демократизації, тим гострішими с вибухи народного гніву проти неї, тим сильнішим є реакційний ухил таких вибухів.

Але цей висновок, відноситься тільки до країн так званої «народної демократії». В СССР бюрократія є найбільше ізольована від мас і найгостріше волі тих мас протиставляється. Але в СССР самі маси є відмінні по своєму соціяльному складу від мас у країнах «народної демократії». В СССР вибух мас проти бюрократичної диктатури може бути найсильніший, але він не може носити майже ніяких ознак реакційності: просто тому, що в совєтському суспільстві під бюрократією немає вже зовсім старих суспільних клас, ані навіть їх нащадків. В СССР під бюрократією суспільство вже майже безкласове.

Слідом за Польщею, нова безбуржуазна народна Угорщина стає на самостійний, нормальний шлях розвитку й проґресу. Ми віримо, що совєтські танки підуть назавжди геть з цієї країни. Ми віримо, що новий уряд знайде шляхи й способи всеціло здійснити бажання народних мас, виявлені й политі кров’ю в ре¬волюції. Якщо він не здійснить цих бажань, то він піде слідом за Ракоші і Ґере, — це ж ясно. Ми віримо, що з цієї могутньої революції, що потрясла цілим совєтським світом, народиться справжня народна демократія, яка не будуватиме соціалізм, а сприятиме його природньому ростові. Тому ми салютуємо: Хай живе угорська революція!

1.XI.1956
ПОСТСКРИПТУМ

Надії на повний успіх угорської революції розбило втручання в неї реакційних сил. Протягом наступного тижня революції коаліційний уряд Нодя й дрібних власників (Ковача, Тілди), не маючи власних апаратів і будучи ізольованим совєтськими військами в столиці, не зміг здобути впливу на розгойдані маси. Натомість, витворену політичну порожнечу почали заповнювати різні офіцери армії Горті та інші фашисти, що невідомо звідки з’явилися: з’явилися самозванці-отамани типу Дудаса, які почали чинити самосуди й терор; а в кінці й звільнений повстанцями католицький кардинал Міндсенті, замість того, щоб піти за прикладом кардинала Вишинського в Польщі і не вмішуватись в політику, закликав відкрито західні вепикодержави дати повстанцям політичну й матеріальну допомогу. Радіостанції в руках повстанців раптом заговорили про необхідність висадки американських парашутистів і т. д. Революція явно переросла в контрреволюцію.

Одночасно з цим всим совєтське команду¬вання не дотрималось обіцянок про вивід військ, а навпаки ввело нові війська в Угорщину Нодь, мабуть намагаючись випередити реакцію й ізолювати її від мас, проголосив різкі заходи, як негайний вихід Угорщини з Варшавського пакту, невтральність Угорщини поміж СССР і Заходом та звернувся до ОН, закликаючи великодержави ґарантувати угорський невтралітет. Ці поспішні кроки привели до цілковитого розвалу влади. Серед угорських комуністів стався розкол і більшість їх на чолі з націонал-комуністом Яношом Кадарем виступила проти Нодя. Уряд подав на демісію, і з Нодем залишилося тільки кілька чоловік. Російські війська, як говорять — під командою самого Жукова, втрутилися швидко й за шість годин ліквідували всякий спротив в Будапешті. При владі став новий націонал-комуністичний уряд на чолі з Кадаром.

Зараз, як пишемо ці рядки, ситуація в Угорщині ще не ясна. Проте, не зважаючи на те, що в країні знов запанували російські танки, а уряд Кадара ще не мас жодної самостійної влади, можна бути певним, що історично угорська революція таки перемогла. До сталінізму поворот виключений, революція його зме¬ла назавжди. СССР же рано чи пізно, а муситиме шукати зв’язків і миру з угорськими масами. А в цьому випадку перед ним стоятиме дилема, яка, до речі, стоїть перед ним і в Польщі, і взагалі скрізь по всіх його територіях: якщо не націонал-комуністи, то хто? Реакція? Іншого вибору немає. Отже, через це революція таки не загинула, а перемогла і перемагатиме далі.

За кров же десятків тисяч жертв, за витво¬рення можливостей, причин і ґрунту для розгулу реакції, за чергову величезну компрометацію ідей революції й соціалізму тим, що їх танки Жукова поставили на рівні з діями анґло-французьких танків у Єґипті, за все це черговий раз винна перед історією одуріла й озвіріла шовіністична російська бюрократія. Якби не її ідіотська політика, якби не її шовінізм, якби взагалі не її існування, цього всього не було б.

Але все це не залишиться без наслідків. Все більше й більше людей бачуть і розумі¬ють, що бюрократія є політичний і історичний банкрут. Це бачуть і в СССР. А тому демокра¬тизація і далі є неминуча.

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 11 (72), листопад 1956. —Стор.4-5, 8.